Формування та розвиток соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра в умовах навчальних центрів при лікувальних закладах України

Abstract

У кваліфікаційній роботі розглянуто проблему формування та розвитку соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра в умовах навчальних центрів при лікувальних закладах України. Здійснено ґрунтовний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння сутності соціалізації та комунікації дітей з РАС, висвітлено психолого-педагогічні особливості їх соціально-комунікативного розвитку та узагальнено шляхи й методи корекційно-розвиткової роботи у спеціальній освіті. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, розкрито зміст понять «соціальна компетентність», «комунікативна активність», «соціально-комунікативні навички» в контексті дошкільного віку. Другий розділ присвячено діагностиці рівнів сформованості соціально-комунікативної сфери у дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра. Розроблено критерії та показники оцінювання стану соціально-комунікативного розвитку, що охоплюють три взаємопов’язані аспекти: соціально-поведінковий (уміння взаємодіяти з дорослими та однолітками, дотримання соціальних норм), емоційно-комунікативний (розуміння та вираження емоцій, розвиток емпатії, ініціація спілкування) та когнітивно-мовленнєвий (здатність до вербалізації намірів, використання мовлення у спільній діяльності). Діагностичне обстеження дітей дошкільного віку з РАС виявило низький рівень сформованості базових комунікативних умінь та недостатній розвиток соціальної взаємодії, що обґрунтовує потребу у цілеспрямованій педагогічній підтримці. У третьому розділі представлено розробку, упровадження та експериментальну перевірку дидактичної моделі формування та розвитку соціально-комунікативних навичок у дошкільників з розладами аутистичного спектра. Модель побудована на принципах системності, гуманістичної взаємодії та міждисциплінарності. Вона включає чотири етапи: мотиваційно-діагностичний, етап розвитку базових форм соціальної поведінки, етап формування комунікативної активності та етап соціальної інтеграції в групову взаємодію. Для кожного етапу визначено мету, завдання, педагогічні умови, зміст, форми та засоби роботи. Особливу увагу приділено взаємодії логопеда, дефектолога, психолога, вихователя та медичного персоналу в умовах навчальних центрів при лікувальних закладах, що забезпечило комплексний і безперервний характер корекційного впливу. Результати контрольного етапу експерименту засвідчили позитивну динаміку у дітей експериментальної групи: підвищення рівня емоційного контакту, збільшення кількості ініціативних комунікативних дій, розвиток навичок спільної діяльності та здатності до соціальної адаптації. У контрольній групі істотних змін не виявлено, що підтверджує ефективність упровадженої дидактичної моделі. Отримані результати мають теоретичну та практичну значущість для системи спеціальної освіти України, оскільки впровадження моделі сприяє формуванню у дітей з РАС базових соціально-комунікативних умінь, підвищує рівень їх соціальної взаємодії, забезпечує успішну адаптацію в освітньому середовищі та закладає підґрунтя для подальшої інтеграції в суспільство.