Регіональна інтелектуальна історія та історіографія освіти: південноукраїнські історики й освітні практики (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Abstract

Статтю присвячено історіографічному аналізу висвітлення освітніх практик Півдня України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у працях південноукраїнських істориків та дослідженнях, присвячених діяльності регіональних наукових інституцій. У центрі уваги перебуває регіональна інтелектуальна історія як аналітичний підхід, що дозволяє поєднати в єдиному дослідницькому полі історію науки, історію освіти та історіографію. На основі опрацьованого корпусу наукових праць, біобібліографічних довідників, архівних путівників і статей сучасних дослідників проаналізовано основні напрями та особливості інтерпретації освітніх практик у діяльності південноукраїнських істориків. Показано, що освіта в їхніх працях розглядалася не лише як сукупність навчальних інституцій, а як важливий соціокультурний механізм формування наукових спільнот, інтелектуальних традицій і регіональної ідентичності. У статті акцентовано увагу на ролі наукових товариств, передусім Одеського товариства історії і старожитностей, губернських учених архівних комісій та університетського середовища в Одесі як ключових осередків формування освітніх і наукових практик Півдня України. Проаналізовано, як археографічна, архівна та видавнича діяльність цих інституцій інтегрувалася в освітній процес і впливала на підготовку наукових кадрів. Окрему увагу приділено біоісторіографічним дослідженням провідних південноукраїнських істориків, зокрема О. Рябініна-Скляревського та М. Є. Слабченка. У статті показано, що для представників південноукраїнського інтелектуального середовища педагогічна та освітня діяльність була органічною складовою наукової практики й засобом суспільного впливу. Освітні інституції розглядалися ними як простір формування історичної свідомості та трансляції наукових ідей. Доведено, що сучасна історіографія поступово переходить від фрагментарного опису діяльності окремих учених і установ до комплексного аналізу регіональної інтелектуальної історії, в межах якої освітні практики посідають важливе місце. Водночас констатовано, що проблема історіографічного осмислення освіти Півдня України залишається недостатньо систематизованою, що зумовлює актуальність подальших досліджень у цьому напрямі. Зроблено висновок, що поєднання історіографічного аналізу з підходами інтелектуальної історії дозволяє поглибити розуміння ролі освіти в розвитку наукового середовища Півдня України та окреслити перспективи подальших досліджень історії освіти в регіональному вимірі.