Формування інтелектуального потенціалу регіону в системі забезпечення інноваційно-цифрової моделі розвитку

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 «Менеджмент». Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова. Миколаїв. 2026. Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретико-методичних засад і розробці формування інтелектуального потенціалу регіону в системі забезпечення інноваційно-цифрової моделі розвитку. Узагальнення теоретико-методичного базису формування інтелектуального потенціалу в рамках інноваційно-цифрової моделі розвитку доводить, що досліджувана категорія є не статичним ресурсним пасивом, а динамічною відкритою системою, яка потребує безперервного стратегічного управління та гнучкого аналітичного вимірювання. Теоретична архітектоніка цього процесу спирається на глибинну інтеграцію концепцій «Суспільства 5.0» та моделей багатосторонньої взаємодії, таких як «Потрійна спіраль» та «Трикутник знань», які об'єднують вектори розвитку вищої освіти, цифрового підприємництва та регуляторної політики держави. Методологічний контур дослідження засвідчує, що об'єктивна діагностика наявних прихованих резервів регіонів і підприємств вимагає рішучої відмови від універсалізму на користь комбінованих (інтегральних) підходів, які гармонійно поєднують жорсткі кількісні індикаторів фінансової звітності й патентної активності з якісними параметрами накопичення людського капіталу, соціокультурного середовища та рівня інституційної синергії. Проведений порівняльний аналіз виявив, що класичні вартісні методи є надто ретроспективними та неспроможними вловити відкладені ефекти, тоді як інтегровані бальні інструменти типу системи збалансованих показників або матричного моделювання є проактивними й дозволяють чітко обґрунтувати стратегічний вибір інноваційного курсу. У сучасних умовах господарювання, що обтяжені високим рівнем невизначеності ризиків, критично важливим трендом стає цифровізація самого процесу аналізу шляхом впровадження хмарних аналітичних рішень, інструментів штучного інтелекту та великих масивів даних (BigData), що мінімізує помилки ручного введення даних, нівелює загрозу фрагментарності статистики та суттєво знижує трансакційні й операційні витрати суб’єктів менеджменту. Особливого значення для вітчизняної економічної науки цей інтегральний підхід набуває в період воєнного стану та майбутнього повоєнного відновлення України, де традиційні методи моніторингу остаточно втратили релевантність через катастрофічний відтік кадрів та руйнування інфраструктури. У дисертації здійснено оцінку розвитку інтелектуального потенціалу Причорноморського регіону, що охоплює Одеську, Миколаївську та Херсонську області, де історично сформовано потужний освітньо-науковий фундамент. Регіональна система підготовки кадрів відрізняється високою диверсифікацією та чіткою орієнтацією на потреби локальної економіки: від морських спеціальностей і логістики в Одесі до корабебудування в Миколаєві та агропромислового комплексу на Херсонщині. Разом із тим, оцінка інноваційної та наукової динаміки за період 2021–2024 років продемонструвала наявність глибоких структурних і територіальних дисбалансів, суттєво посилених наслідками воєнних дій. Статистичні дані фінансування наукових досліджень підтверджують критичну концентрацію науково-дослідного потенціалу в Одеській області (1,6% від загальноукраїнського обсягу у 2024 році) порівняно з Миколаївською (0,6%) та Херсонською (близько 0,00%) областями. Патентна активність регіональних винахідників у довоєнний період відображала загальнонаціональний тренд помірного зниження і концентрувалася переважно навколо хімії, фізики, біології та агротехнологій. На тлі загального зниження винахідництва, найбільш інноваційно активними виявилися підприємства портової та аграрної галузей, які поступово впроваджували логістичний софт і технології точного землеробства. Водночас довоєнний період відзначився стрімким масштабуванням IT- сектору Одеси, яка перетворилася на потужний технологічний хаб із розгалуженою мережею аутсорсингових компаній і локальних стартап- інкубаторів, таких як WannaBiz. Цифрова інфраструктура регіону демонструвала високу якість послуг завдяки наявності розгалужених енергонезалежних волоконно-оптичних мереж та впровадженню технологій швидкісного інтернету. Проте загальний розвиток інноваційної екосистеми суттєво стримується застарілістю лабораторного обладнання, браком внутрішнього фінансування, низьким рівнем науково-виробничої кооперації та відтоком талановитої молоді. Формування механізму розвитку інтелектуального потенціалу на регіональному рівні доводить, що в умовах прискореної цифровізації він стає головним архітектурним елементом забезпечення глобальної конкурентоспроможності та постконфліктного відновлення територій. Концептуальна модель цієї системи базується на глибинній інтеграції та синергетичній взаємодії п'яти фундаментальних підсистем, а саме: освітньої, наукової, інноваційної, підприємницької та цифрової інфраструктурної. Центральним елементом і рушійною силою зазначеної архітектоніки виступає людський капітал як безпосередній носій знань та компетенцій, навколо якого за допомогою багаторівневих горизонтальних, вертикальних і мережевих зв'язків формується повний цикл створення доданої вартості. У роботі розроблено організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним потенціалом регіону, що є складною мезоекономічною системою цілеспрямованого регуляторного та інституційного впливу, що забезпечує стабільність ділової активності та підвищення глобальної конкурентоспроможності територій в умовах зовнішньої турбулентності й воєнно-економічних шоків. Архітектура механізму системно інтегрує в єдиний координаційний контур нормативно-правове, інформаційно-цифрове, методичне та інституційне забезпечення із розгалуженими цифровими інструментами (аналітичних, фінансових, організаційних та технологічних), що функціонують під постійним тиском комплексу екзогенних та ендогенних факторів впливу. Базовою платформою для практичного розгортання цієї системи виступає регіональний фінансово-економічний моніторинг, результати якого дозволяють здійснювати превентивне стрес-тестування простору та забезпечують гнучку трансформацію контуру технологічного захисту інформаційного капіталу громад. Концептуальним результатом впровадження механізму є радикальна переорієнтація регіональної системи інформаційної безпеки із традиційної інертної системи обмежень, бар'єрів і заборон у проактивну систему спільної життєстійкості територіальних громад, яка базується на вихованні колективної відповідальності суб'єктів ринку за збереження інтелектуальних активів та забезпечує внутрішню консолідацію економічного простору регіону. Для України, а особливо для її Причорноморського макрорегіону (Одеської та Миколаївської областей), інтеграція у високотехнологічний простір ускладнюється глибокими демографічними втратами, руйнуванням інфраструктури та міграційними шоками, спричиненими воєнною агресією. Водночас ухвалена урядом Стратегія цифрового розвитку та інновацій «WINWIN 2030» і національний курс на євроінтеграцію створюють чітку регуляторно-правову рамку для модернізації пріоритетних галузей, таких як DefenseTech, AgriTech та GreenTech. Проведений міжрегіональний аналіз свідчить про виражену галузеву специфіку діджиталізації: від фокусу на точне землеробство в Центральній Україні та IT-кластери на Заході до завдань екологічного відновлення промисловості на Сході та Півночі. У цьому контексті Одещина та Миколаївщина володіють унікальним потенціалом завдяки поєднанню морської логістики, агропромислового сектору та потужної бази технічної освіти. Проведений моніторинг динаміки Інтегрального індексу інноваційно- цифрової зрілості за період 2018–2024 років унаочнив критичну деструктивну дію воєнно-політичних чинників на архітектуру високотехнологічного сектору Півдня України. Оцінювання виявило різку дивергенцію траєкторій розвитку областей Причорноморського макрорегіону, де Одеська область змогла утримати достатній рівень (Iicm=0,660%), тоді як Миколаївщина продемонструвала уповільнене адаптивне відновлення до задовільного рівня (Іicm=0,347%). Найбільш депресивний тренд зафіксовано на Херсонщині, де суб-індикатор інноваційної активності підприємств (Z2) досяг абсолютного нуля, що свідчить про тотальну релокацію або фізичне знищення капітальних активів. Математична декомпозиція субіндексів доводить, що першочерговому падінню піддалися фінансово-ресурсні та інноваційні компоненти, які безпосередньо залежать від безпекових ризиків та інвестиційного клімату. Водночас інфраструктурний базис, пов'язаний із рівнем фіксованої та мобільної інтернет-мереризації, виявив вищу інституційну стійкість і став головним стабілізуючим ядром для Миколаївського регіону. Отримані емпіричні координати спростовують доцільність застосування уніфікованих макроекономічних стратегій і вимагають негайного переходу до гнучкого антикризового менеджменту. Фіксація глибокої міжрегіональної асиметрії підтверджує, що децентралізація надала громадам організаційну автономію, проте внутрішня ресурсна база Півдня знекровлена міграційним відтоком фахівців та руйнуванням промислового потенціалу. Таким чином, кількісні параметри інтегрального оцінювання виступають безальтернативним інструментом для ідентифікації точок депресивності та обґрунтування напрямів селективної державної підтримки, де стабілізація індексу в Одеському та Миколаївському вузлах свідчить про запуск процесів «економічного відскоку», який гостро потребує зовнішнього грантового та венчурного підживлення. Обґрунтовано, що стратегія розвитку інтелектуального потенціалу Причорноморського регіону не може бути ізольованою від світового контексту Індустрії 4.0 та 5.0. Стрімке розгортання екосистем штучного інтелекту, Інтернету речей (IoT), аналітики Big Data та блокчейну докорінно трансформує архітектуру ринку праці та логіку створення доданої вартості. Встановлено, що для успішного виконання цілей національної урядової Стратегії «WINWIN 2030» та Плану відновлення України, Одеська та Миколаївська області мають сфокусувати свій інтелектуальний капітал на таких проривних секторах, як безпека та оборонні технології, точне землеробство, дрони, сенсорні системи, зелена портова логістика, а також відновлювана вітро- та сонячна енергетика. Впровадження успішних безпаперових платформ доводить, що діджиталізація інфраструктури є головним фактором стримування «відтоку мізків» та підвищення конкурентоспроможності макрорегіону. Реалізація запропонованої стратегії дозволяє трансформувати традиційну, переважно сировинну або низькотехнологічну орієнтацію економіки Півдня України у наукомістку модель. Синергія між академічним сектором (університетами), інноваційним бізнесом та децентралізованими органами місцевої влади (ОТГ) забезпечує безперервне навчання й перекваліфікацію людського капіталу під запити професій майбутнього. Стратегія пропонує чіткі інструменти подолання соціальної нерівності в доступі до технологій та стимулює повернення висококваліфікованих експатріантів. У підсумку, практичне впровадження розроблених рекомендацій створить умови для економічного стрибка Причорноморського макрорегіону, перетворюючи наслідки воєнних руйнувань на унікальну стартову точку для формування стійкої, цифрової та інвестиційно привабливої регіональної екосистеми, здатної вивести національну економіку на траєкторію сталого технологічного лідерства у повоєнний період.