CHARACTERISTICS OF CONTEMPORARY NATIONAL HISTORIOGRAPHY ON THE INDUSTRIAL WORKFORCE IN POSTWAR UKRAINIAN SSR (1946–1965)

Abstract

Стаття присвячена дослідженню особливостей сучасної вітчизняної історіографії робітництва повоєнної промисловості Української РСР (1946–1965 рр.). Встановлено, що сучасні вітчизняні дослідники довели, що повоєнне відновлення української радянської промисловості здійснювалось на переважно екстенсивній основі. З’ясовано, що понад 90% робітників промислових підприємств України досягали норм виробітку переважно ручною працею. Відсутність належної техніки безпеки часто призводила до значного травматизму. Багато йшлось про провідну роль робітничого класу в суспільстві, але мало робилося, щоб робітники реально господарювали на підприємствах. Певною мірою всьому цьому сприяли перманентні мобілізаційно-пропагандистські заходи, що їх здійснював тодішній режим, інспіруючи «соціалістичне змагання» та різного роду «рух передовиків і новаторів виробництва». Розкрито, що реальний, повсякденний ентузіазм людей, їх готовність до чергової самопожертви в ім’я кращого майбуття – все це тісно перепліталося з іманентно притаманними комуністичній системі формалізмом і демагогією. Встановлено, що переважна більшість сучасних вітчизняних істориків підтримують позицію відносно того, що відбудовуючи господарство, люди відроджували, в першу чергу, нормальне життя для себе і своїх дітей, а система списувала все, насамперед, на «найвищі інтереси батьківщини Жовтня». Важкими були умови, в яких працювали і жили люди, але їх підтримувала віра в краще життя. Це почуття зміцнювалося ще й тому, що трудящі бачили, як завдяки їх звитяжній праці країна поступово долала величезні труднощі, розв’язувала надзвичайно складні завдання відродження зруйнованого господарства. Однак Й. Сталін та його оточення, намагаючись зміцнити тоталітарний режим, відкидали можливість розвитку країни в демократичному напрямку. Цього не хотіли й ті сили, які зацікавлені в збереженні командної економіки і вульгаризованих форм ідеології. Водночас на думку дослідників, принципове значення мало і те, що в масовій свідомості не було досвіду життя в суспільстві, що розвивається на принципах демократизму, що само по собі перешкоджало розумінню необхідності радикального оновлення всієї політичної системи.