Повоєнна промисловість Української РСР (1946–1965 рр.): зародження та становлення сучасної української історіографії.

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні генези становлення сучасної української істо-ріографії розвитку повоєнної промисловості Української РСР (1946–1965 рр.).Методологія дослідження базується на антропологізації історичних досліджень, яка містить надпартійність, сцієнтизм, культурологізм і такі принципи історичного дослідження, як історизм, об’єктивність, системність, всебічність та наступність.Наукова новизна полягає в оцінці особливостей зародження сучасного вітчизняного історіопи-сання, акцентуванні уваги вітчизняних науковців на тому, що виробнича діяльність промислових підприємств, трудова і громадсько-політична активність робітників стримувалася повновладдям бюрократичного управлінського апарату. На думку істориків 1990-х – початку 2000-х рр., політика крайнього статизму призвела до того, що вищою цінністю у функціонуванні виробництва стали не інтереси робітників, не цінності людини і людської праці, а сила держави, її військова могутність. У буднях «будов комунізму», у тіні очевидних пріоритетів військово-промислового комплексу склада-лася самознищувальна економіка, яка ігнорувала потреби людини.Висновки. Головним досягнення першого періоду незалежної української історіографії стало розуміння того, що саме в повоєнне двадцятиріччя закладено важливі структурні деформації, які негативно позначилися і на сучасному розвитку незалежної Української держави. Так, основою полі-тики відновлення промисловості України став принцип першочергового відродження важкої промис-ловості, на яку покладалася вирішальна роль у забезпеченні зростання воєнно-економічної могутності СРСР, при цьому пріоритет надавався відновленню діяльності заводів союзного підпорядкування, про-дукція яких була обов’язковою в процесі відродження провідних галузей промисловості СРСР загалом. Основою забезпечення промисловості робочою силою залишався принцип загальної трудової пови-нності, його реалізація пов’язувалася із застосуванням методів як силового тиску, так й обмеженого соціального заохочення.