Особливості зміни показників біоімпедансометрії у військовослужбовців різних підрозділів під час реабілітації внаслідок поранень та протягом активного етапу реадаптації

Abstract

Актуальність. У сучасній системі відновлення військовослужбовців одним із ключових питань є пошук оптимальних моделей занять із використанням різноманітних варіацій режимів навантаження й комплексів фізичних вправ, спрямованих на реадаптацію функціональних резервів військовослужбовців з урахуванням специфіки їхніх підрозділів, а також залежно від їх нозологій та стану гіпокінезії. Мета статті – вивчити особливості зміни показників складу тіла у військовослужбовців ССО й ППО протягом основних етапів реабілітації та в період реадаптації функціональних резервів після їх повернення у свої підрозділи. Методи. Обстежено 40 військовослужбовців, які після закінчення основних етапів реабілітації внаслідок поранень, що призвело до зниження рівня функціональних резервів організму й виражених проявів гіпокінезії, проходили курс реадаптації з використанням «стандартних», залежно від особливостей військових підрозділів, моделей занять під керівництвом інструкторів із фізкультурно-спортивної реабілітації ЗСУ. Створено дві групи по 20 осіб у кожній: військовослужбовці з підрозділів ССО та ППО. Динаміку показників складу тіла обстежених досліджували, використовуючи метод біоімпедансометрії. Результати. Виявлено, що, незалежно від первинного рівня досліджуваних показників біоімпедансометрії, протягом 3–4 місяців реабілітації після ідентичних поранень у військовослужбовців обох підрозділів на тлі використання ідентичних протоколів із фізичної терапії спостерігали достовірне підвищення показників жирової маси тіла й одночасне зниження параметрів безжирової маси, активної клітинної та сухої клітинної маси тіла. Установлено, що лише в групі обстежених військовослужбовців ССО, які після повернення у свої підрозділи по завершенню основних етапів реабілітації протягом трьох місяців тренувань, застосовуючи навіть «стандартні» моделі занять із реадаптації функціональних резервів, які здебільшого розробляють інструктори з фізкультурно-спортивної реабілітації в ЗСУ, досліджувані показники складу тіла демонструють достовірне зниження параметрів ЖМ на тлі підвищення рівня показників БЖМ, АКМ і СКМ, що вказує на виражені прояви ефективних процесів повторної довготривалої адаптації. Висновки. Для оцінки ефективності «стандартних» моделей занять із реадаптації функціональних резервів військовослужбовців різних підрозділів ЗСУ, використовуючи показники біоімпедансометрії в ролі інформативних маркерів, маємо детально аналізувати характер їх зміни протягом попередніх етапів медичної реабілітації з використанням основних протоколів із фізичної терапії, детально вивчаючи їх структуру, зміст, механізм корекції навантажень й обґрунтований вибір відповідних комплексів вправ.