UKRAINIAN SSR WORKING CLASS (1946-1965) IN THE MODERN NATIONAL HISTOROGRAPHIC TRADITION

Abstract

У статті досліджується сучасна вітчизняна історіографія української робітничої тематики повоєнного двадцятиріччя (1946–1965 рр.). Специфікою історіографічного дослідження є наявність декількох методологічних рівнів, вищий з яких – філософський. З переліку методів цієї групи нами використані аналіз і синтез. Наступним рівнем вважаються загальнонаукові методи, з яких ми послугувалися методом класифікації й типологізації та методом ідеалізації (абстрагування). Спеціально-історичні методи займають третю сходинку в градації методів. У складі інструментарію пропонованої роботи застосовані історико-генетичний, хронологічний, проблемно-хронологічний, біографічний, порівняльно-історичний методи, а також методи періодизації, контент-аналізу, діалектизм ретроспективного і перспективного аналізу. Автори статті прийшли до висновку, що головною тезою сучасної вітчизняної історіографії проблеми є твердження про те, що повоєнне відновлення економіки здійснювалось на переважно екстенсивній основі. Понад 90% робітників промислових підприємств України досягали норм виробітку переважно ручною працею. Відсутність належної техніки безпеки часто призводила до значного травматизму. Багато йшлось про провідну роль робітничого класу в суспільстві, але мало робилося, щоб робітники реально господарювали на підприємствах. Певною мірою всьому цьому сприяли перманентні мобілізаційно-пропагандистські заходи, що їх здійснював тодішній режим, інспіруючи «соціалістичне змагання» та різного роду «рух передовиків і новаторів виробництва». Реальний, повсякденний ентузіазм людей, їх готовність до чергової самопожертви в ім’я кращого майбуття – все це тісно перепліталося з іманентно притаманними комуністичній системі формалізмом і демагогією. Переважна більшість сучасних вітчизняних істориків підтримують позицію відносно того, що відбудовуючи господарство, люди відроджували, в першу чергу, нормальне життя для себе і своїх дітей, а система списувала все, насамперед, на «найвищі інтереси батьківщини Жовтня». Важкими були умови, в яких працювали і жили люди, але їх підтримувала віра в краще життя. Це почуття зміцнювалося ще й тому, що трудящі бачили, як завдяки їх звитяжній праці країна поступово долала величезні труднощі, розв’язувала надзвичайно складні завдання відродження зруйнованого господарства. Однак Й. Сталін та його оточення, намагаючись зміцнити тоталітарний режим, відкидали можливість розвитку країни в демократичному напрямку. Цього не хотіли й ті сили, які зацікавлені в збереженні командної економіки і вульгаризованих форм ідеології. Водночас на думку дослідників, принципове значення мало і те, що в масовій свідомості не було досвіду життя в суспільстві, що розвивається на принципах демократизму, що само по собі перешкоджало розумінню необхідності радикального оновлення всієї політичної системи.