Статті (Т та ІДП)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ До питання природи та змісту рівнів інформаційно безпеки України(2023) Недохлєбов І. І.У статті здійснено комплексний аналіз правової природи та сутності рівнів інформаційній безпеці України. З’ясовано, що рівні інформаційної безпеки визначають межі діяльності уповноважених суб’єктів. Автор пропонує під рівнями інформаційної безпеки розуміти законодавчо визначену сферу діяльності, яка характеризується специфікою інформаційних потреб та інтересів, унікальністю загроз і викликів, індивідуальністю суб’єктів, і передбачає особливі засоби правового захисту інформації. Наголошено на стабільності рівні інформаційної безпеки, якій протиставлена динамічність їхнього змістовного наповнення. Автор систематизує наступні ознаки рівнів інформаційної безпеки: взаємообумовленість; залежність від рівня нормотворчості; єдність існуючих рівнів. Автор доходить висновку, що рівні є унікальними елементами, які розкривають сутність та природу інформаційної безпеки. Доведено, що вони є взаємозалежними, адже впливають один на одного через завдання, пріоритетні цілі, механізми захисту інформації та інтереси в інформаційній сфері. Встановлено, що характер цього впливу проявляється у тому, що неналежне забезпечення безпеки на одному рівні автоматично стає загрозою для іншого. Наголошено, що рівні інформаційної безпеки візуалізуються у комплексі та за умов виокремлення в самостійну підсистему, втрачають сенс існування, що вказує на цілісність самої інформаційної безпеки. Обгрунтовано, що означена комплексність обумовлена схожою природою, яка переважно пов’язана з конституційними гарантіями права на інформацію та інформаційним суверенітетом держави.Документ Особливості правового статусу суб’єктів інформаційної безпеки(2023) Недохлєбов І. І.; Nedokhliebov I.У статті здійснено комплексний правовий аналіз системи суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки в Україні. Запропоновано розділити усіх суб’єктів інформаційної безпеки в залежності від їхнього правового статусу на три групи: стратегічні суб’єкти (визначають концептуальні питання забезпечення інформаційної безпеки); розпорядчі суб’єкти (безпосередньо відповідають за реалізацію державних стратегій інформаційної безпеки); контролюючі суб’єкти (забезпечують додержання законодавства у сфері інформаційної безпеки). Доведено, що різноплановість окремих видів інформаційної діяльності виключає практичну можливість об’єднати усі повноваження в рамках конкретного органу влади, який би відповідав за інформаційну безпеку держави. Автор зазначає, що перспективним напрямом в сучасних умовах є координація взаємодії державних та недержавних суб’єктів інформаційної безпеки в рамках єдиного механізму інформаційного врядування. Зроблене припущення, що цей механізм передбачає наділення громадськості максимальним обсягом прав та залучення її до співпраці на усіх рівнях інформаційної безпеки (держава, суспільство, особистість).Документ Проблеми визначення перспективних напрямів розвитку системи інформаційної безпеки України(2023) Недохлєбов І. І.; Nedokhlebov I. IСучасний контекст розвитку інформаційної системи України характеризується наявністю численних загроз, нейтралізація яких вимагає постійного удосконалення організаційно-правових засад забезпечення інформаційної безпеки. Необхідність розробки відповідних шляхів також зумовлена динамічністю останньої, яка обумовлена не тільки загрозами, а й науково-технічним прогресом. Потреба удосконалення системи інформаційної безпеки також обумовлена зростанням ролі громадянського суспільства в сфері інформаційної діяльності. Означені чинники зумовили вибір теми цієї статтіДокумент До характеристики адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади(2020) Бараненко Д. В.; Baranenko D. V.У статті досліджено правовий статус та компетенцію центральних органів виконавчої влади, з’ясовано правову природу та функції кожного з видів цих органів на основі аналізу практики їх функціонування. Встановлено, що основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління об’єктами державної власності; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; здійснення інших завдань, визначених законодавством України. Наголошено, що від організації та діяльності центральних органів виконавчої влади залежить рівень забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Окрім цього, досліджено ознаки поняття «виконавча влада», зроблено висновок про змістові відмінності, які розкривають природу кожного з них, при цьому доведено, що публічне управління фактично є засобом досягнення мети функціонування виконавчої влади. Особливу увагу приділено аналізу такого виду центральних органів виконавчої влади, як служба, передусім через призму його призначення – надання якісних адміністративних послуг. Обґрунтовано висновок щодо недоцільності існування в межах виконавчої влади такого виду органів, як центральні органи зі спеціальним статусом з огляду на особливі функції, покладені на них законодавством. У зв’язку з цим запропоновано обмежити центральний рівень органів виконавчої влади чотирма видами (міністерства, служби, агентства та інспекції). Підкреслено факт відсутності в законодавстві визначення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади та запропоновано доповнити спеціальний закон відповідною нормою, оскільки міністерства наділені лише функцією щодо формування державної політики в окремих сферах. Проаналізовано також правовий статус міністра та керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Звернуто увагу на важливість врахування характеру зв’язків між елементами системи органів виконавчої влади в Україні залежно від конкретних цілей та завдань, що покладаються на владу на певному етапі розвитку. У зв’язку з цим обґрунтовано висновок, що з огляду на сучасний «сервісний» складник функціонування органів виконавчої влади, на перше місце виходить такий вид зв’язків, як реординаційний. Надані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення організації центральних органів виконавчої влади.Документ Контроль за діяльністю та відповідальність центральних органів виконавчої влади: напрями вдосконалення(2020) Бараненко Дмитро Володимирович; Baranenko Dmytro VolodymyrovychУ статті досліджені напрями вдосконалення контролю за діяльністю та відповідальність центральних органів виконавчої влади. Встановлено, що для організації діяльності центральних органів виконавчої влади важливе значення має категорія політичної відповідальності як вид соціальної відповідальності спеціальних суб’єктів перед населенням. Сучасною тенденцією організації діяльності центральних органів влади в Україні визначено розширення меж і вдосконалення громадського контролю стосовно діяльності центральних органів виконавчої влади, провідну роль у цьому процесі відіграє розвиток засобів втілення принципів відкритості, прозорості, доступності інформації про діяльність органів виконавчої влади. Наголошено, що державний контроль залишається важливим для належного і повного виконання центральними органами виконавчої влади поставлених перед ними завдань, попередження фактів зловживань владою, перевищення владних повноважень та інших порушень норм законодавства України. Серед сфер його вдосконалення вказані необхідні зміни законодавства у сфері боротьби з корупцією, механізму декларування доходів і видатків осіб, уповноважених на виконання функцій держави, роботи системи подання й оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, тощо. Наголошено, що підвищення ефективності контролю і рівня відповідальності є одними із перспективних шляхів впливу на забезпечення ефективності функціонування центральних органів виконавчої влади. Встановлено, що контроль дозволяє виявити відхилення в розвитку системи від заздалегідь визначених показників, а відповідальність забезпечує ефективність контролю, надаючи можливість покарати осіб, винних у настанні таких відхилень, за умови доведення вини та наявності складу правопорушення, а також здійснюючи превентивний вплив на інших суб’єктів. Доведено, що удосконалення механізмів контролю без удосконалення механізмів відповідальності значно знижує ефективність проведених заходів, охорона муніципальної влади від тиску з боку центральних органів виконавчої влади через контроль і відсутність відповідальності сприяє невиконанню делегованих повноважень.Документ Місце та призначення центральних органів виконавчої влади у сучасній системі публічної влади(2020) Бараненко Дмитро Володимирович; Baranenko Dmytro VolodymyrovychУ статті досліджено питання структурованої організаційно самостійної системи центральних органів виконавчої влади. Поняття організації діяльності центральних органів виконавчої влади визначене як процес, який здійснюється з метою вдосконалення статусу окремих складових елементів структури відповідної системи, об’єднання їх в єдине ціле, впорядкування структури системи центральних органів виконавчої влади, узгодження дій її елементів між собою, з іншими елементами механізму держави, громадянським суспільством. Запропоновано новий концептуальний підхід розуміння центральних органів виконавчої влади як системи управління, де суб’єктом управління в найбільш узагальненому трактуванні буде система органів виконавчої влади, об’єктом – суспільство. Загальний суб’єкт та об’єкт указаної системи управління конкретизовано шляхом виділення проміжних суб’єктів та об’єктів управління поряд із загальними. У контексті характеристики суб’єктно-об’єктних зв’язків указаної системи управління поряд з безпосереднім впливом загального суб’єкта на загальний об’єкт виділено категорію опосередкованого впливу, який здійснюється вищестоящим суб’єктом управління у системі органів виконавчої влади на один з проміжних суб’єктів для того, щоб у кінцевому результаті було здійснено вплив на загальний об’єкт (суспільство). Встановлено, що в умовах втілення проголошених Конституцією України цінностей верховенства права, демократії, соціальної спрямованості держави у разі реалізації зовнішньополітичного курсу з метою набуття Україною членства в Європейському Союзі змінюється телеологічне призначення центральних органів виконавчої влади. Обґрунтовано, що на сучасному етапі цивілізаційного розвитку розуміння феномена центральних органів виконавчої влади у демократичній правовій державі характеризується поступовою втратою значення тенденцій патерналізму та переорієнтацією на подолання суперечності між декларованими і нормативно закріпленими правами і свободами людини і громадянина та їх реалізацією у практичній діяльності публічних органів, підвищенням ролі зворотного зв’язку між органами виконавчої влади та громадянським суспільством, спрямованим на своєчасне виявлення і розв’язання проблем і суперечностей, які зумовлюють відчуження влади від суспільства.Документ Особливості функціонування центральних органів виконавчої влади в умовах побудови інформаційного суспільства(2020) Бараненко Д. В.; Дідківська Г. В.; Baranenko D. V.; Didkivska H. V.У статті досліджені особливості функціонування центральних органів виконавчої влади в умовах побудови інформаційного суспільства. Обґрунтовано необхідність формування нової моделі центральних органів виконавчої влади виконавчої влади як системи докорінних адміністративно-правових перетворень, орієнтованих на досягнення соціально значущих результатів на основі сукупності управлінських процедур, що призводять до зміни форм, методів і змісту діяльності центральних органів виконавчої влади та, як наслідок, до зміни сфер суспільних відносин у контексті евроінтеграційних прагнень нашої держави. Підкреслено, що необхідність дослідження особливостей функціонування центральних органів виконавчої влади та вироблення нових підходів до їх реалізації, насамперед, обумовлено потребою пошуку опти¬мальних рішень, що відповідають сучасним завданням розбудови української державності, моделей трансформації органів публічної влади на всіх її рівнях і встановлення на цій основі чітких та ефективних механізмів стримувань і противаг, покликаних забезпечувати взаємодію і гармонізацію функціонування законодавчої і виконавчої гілок публічної влади. Доведено, що парадигму центральних органів виконавчої влади в умовах побудови інфор¬маційного суспільства в Україні необхідно формувати з урахуванням соціально-політичних особливостей розвитку українського суспільства та глибинних процесів, які у ньому відбуваються. Натомість, запозичення зарубіжного досвіду функціонування моделей центральних органів виконавчої влади потребує врахування зовнішніх загроз та внутрішніх чинників, побудови необхідної інфраструктури, подальшої децентралізації та максимального сприяння інститутів громадянського суспільства. Встановлено, що ефективне запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності центральних органів виконавчої влади повинно ґрунтуватись на прийнятті комплексу правових і організаційних заходів. Відкритість діяльності центральних органів виконавчої влади можлива виключно в умовах належного регулювання усіх аспектів діяльності цих органів, зокрема шляхом прийняття адміністративних регламентів, а також права на забезпечення громадянам доступу до інформації про діяльність центральних органів виконавчої влади як органів публічної влади. Підкреслено, що розглянуті проблеми свідчать про необхідність відповідного поглиблення адміністративної реформи з метою прискорення процесу адаптації вітчизняної системи законодавства до європейських принципів та стандартів, що, в свою чергу, стало б вагомим підтвердженням євроінтеграційної спрямованості державної політики України.Документ Поняття та сутність нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади(2020) Бараненко Д.; Baranenko D.У статті досліджені адміністративно-правові аспекти нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади. Зазначено, що нормотворча діяльність центральних органів виконавчої влади складає сутність і зміст нормотворчого процесу, який є різновидом правотворчості і полягає в діяльності уповноважених органів зі створення нормативно-правових актів у порядку, суворо регламентованому законодавством. Висловлено думку, що коло суб’єктів правотворчо¬сті набагато ширше, ніж суб’єктів нормотворення, що й підтверджує позицію відносно того, що правотворення є більш узагальненим, широким поняттям, ніж нормотворення, коло суб’єктів якого обмежується центральними органами виконавчої влади. До характерних ознак актів центральних органів виконавчої влади віднесено такі: це правила поведінки центральних органів виконавчої влади; ця поведінка спрямована на виконання нормативних приписів; виражається в певному правовому документі; видання таких актів здійснюється у процесі публічного управління; вони видаються уповноваженими на те державними органами чи їх посадовими особами; спрямованість їхньої дії може бути як загальною, так і індивідуальною; вони містять норми правової спрямованості; вони спрямовані на досягнення конкретно визначеного результату. Запропоновано класифікацію видів нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади за такими критеріями: залежно від рівня суб’єкта нормотворення; залежно від виду нормативно-правового акта, який створюється (класичний нормотворчий процес та додатково-умовний нормотворчий процес). Визначаються фактори, які зумовлюють необхідність реформування нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади Україні. Проводиться співвідношення правотворчої та нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади. Виділяються блоки нормотворчого процесу центральних органів виконавчої влади. Характеризується Концепція адміністративної реформи в Україні як основа реформування нормотворчої центральних діяльності органів виконавчої влади в Україні. З’ясовані ознаки та види підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади. Надані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади.Документ Проблеми адміністративно-правового регулювання процесу надання адміністративних послуг центральними органами виконавчої влади(2020) Бараненко Д. В.; Baranenko D.У статті досліджені проблеми адміністративно-правового регулювання процесу надання адміністративних послуг центральними органами виконавчої влади. Вказано, що удосконалення сервісної функції центральних органів виконавчої влади України не завершене й охоплює як напрями, що вже реалізуються, так і перспективні для вирішення питання: регулювання адміністративної процедури; проведення подальшої децентралізації повноважень із надання адміністративних послуг; зміцнення інституційної спроможності Центрів надання адміністративних послуг за рахунок збільшення фінансування, розвитку електронного врядування надалі, оптимізації управління, технічного оснащення; спрощення процедур надання послуг; створення територіальних підрозділів Центрів надання адміністративних послуг і віддалених місць роботи адміністраторів; оцінку якості роботи Центрів і надаваних ними послуг; перехід Центрів, створених при районних державних адміністраціях, до органів місцевого самоврядування; припинення практики утворення відомчих центрів надання адміністративних послуг; розповсюдження інформації про можливості та переваги Центрів у засобах масової інформації, Інтернеті тощо задля їх популяризації та підвищення довіри до них із боку замовників адміністративних послуг; розробку та впровадження в рамках концепції електронного врядування альтернативних способів звернення до центральних органів виконавчої влади. Встановлена наявність проблем організації діяльності центральних органів виконавчої влади з підвищення якості надання адміністративних послуг в аспектах взаємодії центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, обмеженості переліків надаваних центрами послуг порівняно з нормативно-визначеним переліком, відсутності відповідних положень законодавства стосовно врегулювання адміністративної процедури, недостатньої кількості територіальних підрозділів, необхідності збільшення альтернативних засобів звернення споживачів по отримання послуг для відстеження стану виконання звернень і отримання результатів. Запропоновано вирішити вказану проблему шляхом розробки та впровадження у рамках концепції електронного врядування альтернативних способів звернення до центральних органів виконав чої влади за адміністративними послугами, для отримання за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку результатів надання адміністративних послуг.Документ Адміністративно-правові засади інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади(2020) Бараненко Д. В.; Дідківська Г. В.; Baranenko D. V.; Didkivska H. V.У статті досліджені адміністративно-правові засади інформаційно-аналітичного забез¬печення діяльності центральних органів виконавчої влади. Підкреслено, що узагальнення теоретичних основ інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності центральних орга¬нів виконавчої влади дозволило уточнити, що його удосконалення має здійснюватися на основі архітектурного підходу до проектування інформаційних систем і поєднання інфор¬маційно-аналітичної діяльності центральних органів виконавчої влади з технологіями е-урядування. Відповідно до даного підходу власне інформаційно-аналітична система централь¬них органів виконавчої влади характеризується як сукупність технологічних, процедурних, сер¬вісних, користувацьких елементів, що, базуючись на інформаційно-комунікаційних технологіях, використовує комплекс методів збору та обробки інформації із зовнішніх та внутрішніх джерел з метою забезпечення центрального органу виконавчої влади вичерпною інформацією, необ¬хідною для прийняття та реалізації публічно-управлінських рішень і надання адміністратив¬них послуг. Запропоновано визначення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади як особливого виду діяльності, що здійснюється інфор¬маційно-аналітичними підрозділами цих органів на базі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та передбачає збирання, обробку, аналіз інформації з метою отримання даних, які лягають в основу реалізації публічно-управлінських рішень і надання адміністративних послуг. Визначено, що вихідним елементом проектування інформаційно-аналітичної системи цен¬тральних органів виконавчої влади та їх інтеграції в інформаційно-аналітичну систему публіч¬ного управління є оцінка стану інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності централь¬них органів виконавчої влади та інформаційної готовності до впровадження окремих модулів або технологій е-урядування в країні. Розвинуто методичні положення щодо оцінки стану інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади, які містять групування оціночних показників (показники використання інформаційних технологій підприємствами та населенням, показники стану впровадження систем е-урядування; показ¬ники електронної готовності діяльності центральних органів виконавчої влади та інформацій¬ної відкритості; показник рівня використання інформаційно-аналітичних технологій).Документ Адміністративно-правові аспекти взаємодії центральних органів виконавчої влади і громадянського суспільства(2020) Бараненко Д. В.; Baranenko D. V.У статті досліджено адміністративно-правові аспекти взаємодії центральних органів виконавчої влади і громадянського суспільства. Підкреслено, що громаянське суспільство є невід’ємним елементом сучасного демократичного і правового суспільства. Громадянське суспільство можна розглядати як сукупність різних зв’язків і відносин між людьми з метою як найповнішого задоволення різних інтересів: культурних, комунікативних, освітніх, економічних. Інтереси кожної людини, реалізація яких дозволяє задовольняти індивідуальні (групові, корпоративні) потреби, і будуть приватними інтересами. Наголошено, що центральні органи виконавчої влади є найбільш розгалуженою ланкою системи виконавчої влади, яка володіє достатніми повноваженнями в частині реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян. Водночас саме центральні органи виконавчої влади є найменш підконтрольними населенню, яке відповідно до Конституції є єдиним джерелом влади. Громадянське суспільство здійснює вплив на центральні органи виконавчої влади на всіх етапах прийняття та реалізації публічно-управлінських рішень. Зазначено, що участь громади в управлінні публічними справами, у владній діяльності визначається як критерій ефективності діяльності центральних органів виконавчої влади при її оцінці. Побудова системи центральних органів виконавчої влади за європейськими стандартами передбачає налагодження взаємодії між владою в усіх сферах суспільного життя і громадськістю, усунення адміністративних перешкод і створення максимально сприятливих умов для самореалізації народу, забезпечення вільної реалізації свобод громадян у сфері власності та надійний правовий захист життєдіяльності соціуму. Визначено, що в нашій державі на сучасному етапі розвитку правової системи потребують активізації такі аспекти діалогу громадськості та центральних органів виконавчої влади: налагодження взаємодії шляхом удосконалення функціонування центральних органів виконавчої влади; активізація діалогу шляхом забезпечення можливості громадянам брати участь в управлінні державними справами; використання новітніх інформаційних технологій для удосконалення врядування; посилення комунікативної діяльності центральних органів виконавчої влади; подолання корумпованості чиновницького апарату.Документ Проблемні питання призначення покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі(2020) Бараненко Д. В.; Baranenko D. V.У статті проаналізовано питання практики застосування КК України в частині призначення покарання за особливо тяжкі злочини проти особи. Доводиться, що є проблемні питання невизначеності призначення покарання за скоєння особливо тяжких злочинів проти особи. Проблему становить значна різниця між покаранням у вигляді позбавлення волі на певний строк у 15 років і довічним позбавленням волі. Закріплена в КК України система покарань у цій частині не дозволяє суду в певних випадках призначати покарання, яке за своєю суворістю буде справедливим і буде досягати такої мети покарання, як виправлення особи. У роботі наводяться приклади вироків, якими особи визнавалися винними у скоєнні умисних убивств за обтяжуючих обставин. Надається порівняльний аналіз таких прикладів. Доводиться, що різниця між покараннями в них є суттєвою та значною мірою залежить від погляду суду на обставини обмежено конкретної справи. У певних випадках довічне позбавлення волі є зайвим покаранням за свою суворістю, а 15 років позбавлення волі може бути недостатнім. Проводиться аналіз питань справедливості призначення покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі з позиції сприйняття правосуддя потерпілим, засудженої особи у випадках вчинення кримінального правопорушення у співучасті або особисто, порівняльний аналіз законів про кримінальну відповідальність закордонних країн. У роботі наводиться аргументація про необхідність змін у закріплену в КК України систему покарань у цій частині. Доводиться, що призначення такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, вимагає встановлення більш конкретних законодавчих критеріїв для його призначення. Доводиться, що такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк, насамперед за особливо тяжкі злочини, вимагає більшої законодавчої диференціації для встановлення більш широких можливостей суду для призначення справедливих покарань за особливо тяжкі злочини проти особи.Документ Транспарентність центральних органів виконавчої влади: адміністративно-правовий аспект(2020) Бараненко Д. В.; Дідківська Г. В.Стаття присвячена дослідженню адміністративно-правових аспектів реалізації транспарентності діяльності органів виконавчої влади в Україні. Транспарентність охарактеризовано як правову категорію. Розкрито зміст, значення та структуру транспарентності, встановлено її зв’язок та співвідношення з іншими принципами діяльності центральних органів виконавчої влади. Досліджено наукові підходи до тлумачення дефініції «транспарентності» наукою адміністративного права: розуміння «транспарентності» у зв’язку із правом громадян на доступ до публічної інформації; проблема ототожнення транспарентності з принципами гласності, прозорості та відкритості, які разом розглядаються як синонімічні поняття, наділені єдиним змістом; визначення категорій прозорості, відкритості та гласності як окремих, не тотожних понять, та ігнорування звернення до категорії транспарентності; обґрунтування комплексної природи «транспарентності» як принципу, який є ширшим за змістом та об’єднуючий низку категорій: «прозорості», «відкритості», «гласності», «публічності», «права доступу до публічної інформації», «підзвітності» тощо. Визначено адміністративно-правове регулювання закріплення, реалізації та адміністративно-правової охорони принципу транспарентності в діяльності органів виконавчої влади в Україні. Розкрито основи нормативно-правового закріплення принципу транспарентності в діяльності органів виконавчої влади в Україні, як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу реалізації громадянами права на доступ до публічної інформації, забезпечення відкритості, прозорості, гласності, підзвітності та вимоги спрощення мови адміністрування в діяльності органів виконавчої влади в Україні. Проведена класифікації системи забезпечення реалізації принципу транспарентності в діяльності органів виконавчої влади в Україні за критерієм рівня участі представників громадськості у процесі вироблення державної політики, яка складається з чотирьох блоків: проведення інформування, реалізація заходів залучення громадськості до процесу прийняття політичних рішень, налагодження політичного діалогу, побудова партнерських відносин. Розроблено конкретні пропозиції стосовно вдоскона¬лення законодавства України у галузі реалізації транспарент¬ності діяльності органів виконавчої влади, що полягають у здійсненні заходів щодо підвищення рівня ефективності адміністративно-правового забезпечення принципу транспа-рентності діяльності органів виконавчої влади в Україні.Документ Підзаконний нормативно-правовий акт як результат нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади(2020) Бараненко Дмитро; Baranenko DmytroУ статті досліджено особливості підзаконного нормативно-правового акта як результату нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади. Серед науковців немає одностайності щодо класифікації норма¬тивно-правових актів, підстав їх розподілу, але аксіоматичними сьогодні на рівні науки та практики є положення про розподіл нормативно-правових актів на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Розкрито поняття підзаконного нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, встановлено його співвідношення із законом. Визначено основні ознаки нормативно-правового акта центральних органів виконавчої влади, які розподілено на такі групи: ознаки, пов’язані зі створенням нормативно-правового акта (нормативно-правовий акт приймається уповноваженим суб’єктом за встановленим законодавством порядком (процедурою)); ознаки, притаманні саме нор¬мативно-правовому акту як офіційному письмовому документу, що, у свою чергу, можна класифікувати на ознаки форми (нормативно-правовий акт має внутрішню форму, складається з розділів, статей, пунктів тощо та зовнішню форму – назва, реквізити тощо); ознаки змісту (містить загальнообов’язкове правило поведінки, норму права, вста¬новлює, змінює або скасовує її); регулятивні ознаки (неодноразово регулює певні відносини невизначеного кола осіб); ознаки, які є подальшими щодо нормативно-правового акта (офіційне опублікування, обов’язковість до вико¬нання, виконання забезпечується можливістю застосування державного примусу). Обґрунтовано думку, що осно¬вним призначенням підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади є регулювання суспільних відносин шляхом розвинення, розкриття та реалізації законодавчих норм і часткового первинного регу¬лювання суспільних відносин, які складаються у процесі життєдіяльності населення країни. Зроблено висновок про те, що підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади виконують такі функції: регулятивну, яка розділяється на функцію первинного та вторинного регулювання; управлінську; роз’яснювальну та конкретизуючу; правоустановчу; правореалізаційну.Документ До питання правового регулювання дистанційної роботи в Україні(2020) Джулай, Галина ГригорівнаРозглянуто поняття й сутність «дистанційна (надомна) робота». Проаналізовано правові аспекти механізму регулювання дистанційної (надомної) роботи.Документ Дискурс-анализ Оленинской редакции устава Владимира Святославовича о десятинах, судах и церковных людях = Discourse-analysisof Oleninskaya set form redaction of church discipline by Vladimir Svyatoslavovich about tithe, court and church man(2018-01-29) Федоренко, Т. Н.; Fedorenko, T.Рассматривается структура Оленинской редакции Устава Владимира Святославовича о десятинах, судах и церковных людях на основе использования междисциплинарных исследований – юридического дискурса, дипломатики; выявляются стандартизированные элементы текста Устава. Обращается внимание на связь инвокации и перформативов; перформативные «высказывания» в церковном Уставе имели статус социального факта, акта-действия = The structure of Oleninskaya redaction of church discipline by Vladimir Svyatoslavovich about tithe, court and church man was covered; standardized pieces of text were exposed. The attention was payed to the connection of invocations and performative.Документ Форми закріплення та способи формулювання прав і свобод людини(2017-11-21) Федоренко, Т. М.; Fedorenko, T. M.Зазначено публічний характер конституційних прав і свобод людини, виділені дві історичні форми закріплення прав і свобод людини, дана характеристика позитивного та негативного викладу прав людини = Great attention is paid to the constitutional rights and human liberties. Two historical forms that registrate human rights and human liberties were separated out. Positive and negative statements of human rights are characterized.Документ Актуальні проблеми правового регулювання та захисту прав національних меншин в Україні(2017-11-21) Дарцимелія, Н. А.; Dartsimeliya, N. A.Проаналізовано особливості правового регулювання прав національних меншин згідно міжнародного права та національного законодавства України. Виявлені та описані деякі проблеми, які виникають у національних меншин при реалізації та захисту своїх прав на України, а також шляхи їх усунення = Features of the legal regulation of rights of national minorities were analyzed according to the international law and Ukrainian legislation. The article identifies and some problems connected with the implementation and protection of national minority’s rights in Ukraine and the ways of their elimination.Документ Документ
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »