Міждержавні справи, пов’язані з конфліктами в практиці ЄСПЛ

Abstract

Попова К. Г. «Міждержавні справи, пов’язані з конфліктами в практиці ЄСПЛ» Кваліфікаційна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр за спеціальністю 081 «Право» – Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Миколаїв, 2025. Мета дослідження: здійснення комплексного та системного аналізу міждержавних справ, пов’язаних із конфліктами, у практиці Європейського суду з прав людини, а також визначення їх ролі у формуванні міжнародних стандартів захисту прав людини та механізмів притягнення держав до відповідальності. Перший розділ присвячений формуванню теоретичної та методологічної основи дослідження. У ньому розкривається сутність інституту міждержавних заяв у ЄСПЛ як особливого механізму міжнародного захисту прав людини. Аналізується поняття та правова природа міждержавних заяв, їх місце у системі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також специфіка їх застосування у контексті міждержавних конфліктів. Окрему увагу приділено класифікації видів міждержавних конфліктів, які розглядалися ЄСПЛ, зокрема збройним конфліктам міжнародного характеру, окупації територій та іншим формам міждержавного протистояння. Другий розділ має прикладний та аналітичний характер і присвячений безпосередньому дослідженню практики ЄСПЛ у конкретних міждержавних справах, що виникли внаслідок збройних конфліктів. У ньому здійснюється комплексний аналіз ключових прецедентних рішень Суду, які суттєво вплинули на розвиток міждержавного судочинства у сфері прав людини. Розглядається практика у справах «Ірландія проти Великої Британії» та «Грузія проти Росії», які стали визначальними для формування підходів ЄСПЛ щодо оцінки дій держав під час конфліктів. Окремо аналізуються справи «Кіпр проти Туреччини» та «Вірменія проти Азербайджану», що ілюструють проблеми тривалої окупації та міждержавних територіальних спорів. Значна увага приділяється прецедентним рішенням України, зокрема справам «Україна та Нідерланди проти Росії», пов’язаним з тимчасовою окупацією Криму та збройним конфліктом на Донбасі. Аналізуються правові позиції ЄСПЛ щодо юрисдикції, відповідальності держави-агресора та системних порушень прав людини. Третій розділ має узагальнюючий і прогностичний характер та спрямований на оцінку сучасного стану і подальшого розвитку практики ЄСПЛ у міждержавних справах, пов’язаних із конфліктами. У ньому досліджуються проблеми виконання рішень ЄСПЛ у міжнародних справах, зокрема труднощі, пов’язані з політичними чинниками, відсутністю ефективних механізмів примусу та небажанням окремих держав виконувати рішення Суду. Окремий підрозділ присвячений значенню практики ЄСПЛ для України в умовах збройної агресії, з урахуванням її ролі у фіксації порушень прав людини, міжнародно-правовій відповідальності держави-агресора та захисті прав постраждалого населення. У завершальній частині розділу визначаються перспективи вдосконалення механізму розгляду і виконання міждержавних справ, зокрема шляхом підвищення ефективності контролю за виконанням рішень ЄСПЛ, розвитку міжнародного співробітництва та посилення ролі Суду в умовах сучасних збройних конфліктів. У висновках підтверджено складність правової природи інституту міжнародних заяв; визначено особливу роль ЄСПЛ уврегулювання наслідків міжнародних збройних конфліктів; констатовано значущість рішення у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» щодо закладення основи до подальших міжнародних механізмів відповідальності, репарацій і відновлення прав жертв.