Стратегія створення університетських центрів розвитку дитини та їх інтеграція в систему освіти України

Abstract

У статті розглянуто теоретичні засади та стратегічну модель університетського центру розвитку дитини як інноваційної науково-практичної екосистеми, що забезпечує синергію між фундаментальною наукою, підготовкою педагогічних кадрів і системою дошкільної освіти України. Обґрунтовано актуальність проблеми в контексті повномасштабної російської військової агресії, що зумовила критичне скорочення педагогічного складу закладів дошкільної освіти та зростання вимог до фахової компетентності вихователів. Проаналізовано чинну нормативно-правову базу і виявлено законодавчу прогалину щодо механізмів інтеграції таких центрів у структуру закладів вищої освіти. Розроблено авторську функціональну модель центру, що реалізує чотири взаємопов’язані функції: освітню, методичну, науково-дослідну та просвітницьку. Запропоновано трирівневу модель взаємодії університетського центру з системою освіти за принципом «з аудиторії – у лабораторію». Висвітлено ключові виклики реалізації моделі в нормативно-правовому, фінансово-організаційному та кадровому вимірах. Окреслено роль центру як «лабораторії інклюзії» та платформи цифрової трансформації дошкільної освіти на засадах доказової педагогіки. Визначено, що університетський центр розвитку дитини є відповіддю на три системні виклики: кадровий дефіцит у дошкільній ланці, розрив між академічною підготовкою і практикою, а також потребу в науково обґрунтованих моделях психологічної реабілітації та інклюзивного супроводу дітей в умовах воєнного часу. Доведено, що впровадження цифрових інструментів у діяльності центру має здійснюватися виключно на засадах доказової педагогіки з обов’язковою науково-методичною експертизою та пілотним апробуванням кожного технологічного рішення. Обґрунтовано доцільність створення відкритого цифрового репозиторію апробованих методичних матеріалів як інструменту масштабування здобутого досвіду на всю мережу закладів дошкільної освіти України.