Державні утворення як суб’єкти міжнародного публічного права

Abstract

Заволенковська Д. П. «Державні утворення як суб’єкти міжнародного публічного права» – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Випускова кваліфікаційна робота на здобуття ступеня вищої освіти «магістр» (081 Право). – Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Миколаїв, 2025. Кваліфікаційна робота присвячена комплексному дослідженню правової природи, видів та особливостей міжнародної правосуб’єктності державних утворень у сучасному міжнародному публічному праві. Проаналізовано зміст критеріїв державності, теорії та форми міжнародно-правового визнання, а також механізми участі утворень з обмеженою правосуб’єктністю у міжнародних відносинах. Виявлено системні проблеми функціонування невизнаних територій та обґрунтовано шляхи вдосконалення міжнародно-правового регулювання їхньої відповідальності. У першому розділі «Теоретико-правові засади статусу державних утворень» з’ясовано поняття та сутність державного утворення як суб’єкта міжнародного права, його співвідношення з категорією суверенної держави. Розкрито зміст спеціальних категорій утворень, зокрема рухів за національне визволення, асоційованих держав та територій, що виникли внаслідок розпаду держав, та визначено обсяг їхньої функціональної правосуб’єктності. У другому розділі «Міжнародно-правовий статус та визнання державних утворень» проаналізовано ключові теорії визнання (конститутивну, декларативну, змішану) та форми його вираження (de jure, de facto, ad hoc). Детально розглянуто правовий статус невизнаних та частково визнаних утворень («де-факто держав»), позиції провідних міжнародних організацій (ООН, ЄС, ОБСЄ) щодо їхньої легітимізації та наслідки відкликання визнання для стабільності міжнародного правопорядку. Третій розділ «Реалізація правосуб’єктності державних утворень та її межі» присвячений ідентифікації практичних проблем участі державних утворень у договірних та дипломатичних відносинах. Обґрунтовано особливості договірної правоздатності та членства таких утворень у міжнародних організаціях. Окрему увагу приділено підставам обмеження суверенітету в інтересах прав людини та екології, а також механізмам міжнародно-правової відповідальності та правовим процедурам припинення існування державних утворень. У висновках підведено підсумки, констатовано, що державні утворення є динамічними суб’єктами міжнародного права, чий статус залежить від балансу між фактичною ефективністю та юридичною легітимністю. Ефективне регулювання їхньої діяльності вимагає подальшої кодифікації правил взаємодії з недержавними суб’єктами та посилення ролі міжнародних судів як фільтрів правомірності претензій на суверенітет, що є необхідним для зміцнення засад глобальної безпеки.