Національні меншини та українізація освіти на Півдні України

Abstract

У статті охарактеризоване становище національних меншин південноукраїнського регіону у 1920–1930-х рр. Встановлено, що політика українізації дозволяла не лише розвиватися національній ідентичності євреїв, поляків, німців, болгар та інших національностей, а й сприяла запозиченню й інтеграції її кращих здобутків у культурний, освітній та мовний простір цих народів. Встановлено, що українська мова та культура поступово ставала для етнічних меншин близькою та зрозумілою. Методологічну основу дослідження складають принципи історизму та об’єктивності, реалізовані із застосуванням низки методів: загальнологічного (аналізу та синтезу), історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, статистико-аналітичного, проблемно-хронологічного. Поєднання зазначених методів дало можливість ґрунтовно систематизувати фактологічний матеріал та дослідити вплив політики українізації на освітні процеси національних меншин Півдня УСРР у 20–30-х pp. XX ст. Найуспішніше й найшвидше українізація в середовищі національних меншин просувалася у сфері освіти, особливо початкової, певною мірою було українізовано установи позашкільного виховання. Найбільших успіхів досягли в сільській місцевості, у школах першого концентру. Певною мірою українізовано вищу школу, особливо педагогічну освіту. Позитивне значення мали спроби вирішення мовно-термінологічної проблеми, а також прагнення забезпечити школи україномовною літературою, поряд із виданнями мовами національних меншин.